7 июня в рамках IV Международного музыкального фестиваля Odessa Classics в галерее Invogue#Art состоялся мастер-класс Олега Вергелиса на тему «Украинская сцена между прошлым и будущим».
Олег Вергелис презентовал книгу "Театр, где разбиваются сердца".
Олег Вергелис - украинский театральный критик, художественный обозреватель, редактор отдела культуры журнала «Зеркало недели», публицист, заслуженный журналист Украины, автор и ведущий циклов «Игроки» и «Главная роль» на Национальном телеканале «Культура». Член Национального Шевченковского комитета, член Национального союза театральных деятелей Украины и Союза журналистов Украины. Доцент кафедры журналистики Института международных отношений (НАУ)
https://youtu.be/Wf3W4QUaOMY
Олег Вергелис презентовал книгу "Театр, где разбиваются сердца".
Олег Вергелис - украинский театральный критик, художественный обозреватель, редактор отдела культуры журнала «Зеркало недели», публицист, заслуженный журналист Украины, автор и ведущий циклов «Игроки» и «Главная роль» на Национальном телеканале «Культура». Член Национального Шевченковского комитета, член Национального союза театральных деятелей Украины и Союза журналистов Украины. Доцент кафедры журналистики Института международных отношений (НАУ)
https://youtu.be/Wf3W4QUaOMY
А ще згадалося цікаве дискусійне питання. Мовляв, от маємо ми постановки певного режисера (у даному випадку був Іван Уривський), а вони всі між собою схожі. "Режисер підминає під себе текст", як було сказано. Я теж натрапляла на подібні коментарі, і всі вони містили в собі негативну оцінку творчості певного митця. Але щиро не можу зрозуміти: а що ж у цьому поганого?
Ну, от якщо порівнювати на зовсім примітивному рівні. Кожна маленька та ще не дуже розумна людина хоч раз в житті забувала підписати зошит перед тим, як здати його на перевірку. І тоді розгнівана вчителька дуже ввічливо питала, з ким же стався такий прикрий конфуз. І ваші однокласниці з першої парти швидесенько впізнавали порушника за почерком. А ви своїм одним і тим самим почерком старанно писали і математичні задачі, і ессе з літератури. І у вас добре виходило і те, і інше. Зовсім різні тексти, але одним і тим самим впізнаваним, вашим власним, унікальним почерком.
Така ж історія і з митцем, в даному випадку - режисером. Конкретніше - Уривським. "Одруження" зовсім не подібне до "Турандот", "Останній день літа" не схожий на "Тіні забутих предків". А "Олеся. Містифікація" і зовсім відмінна від решти. Але переглядаючи всі ці вистави ми можемо легко вгадати, що за ними стоїть саме Іван Уривський. Це погано? Зовсім ні. Це авторський стиль, особливий почерк. Просто людина бачить текст не так, як решта. І ми дивимося на текст через призму світорозуміння іншої людини. Це круто.
І це можна сказати про кожну людину мистецтва. Ми ж всі зможемо відрізнити виставу Дмитра Богомазова від інших, правда? Але його "Гамлета" ніяк не назвеш схожим на "Що їм Гекуба?".
Російський режисер Тімофей Кулябін закохує у себе світ своїми чеховськими "Трьома сестрами", але вони зовсім не схожі на його "Процес", або на "Онєгіна". Проте кожен театрал Новосибірську впізнає саме його режисерський авторський почерк, особливе сприйняття класичних текстів.
А ще згадайте картини Далі, фільми Кубріка або музику Бітлс.
Любіть не себе в мистецтві, а мистецтво в собі і в інших людях
Ну, от якщо порівнювати на зовсім примітивному рівні. Кожна маленька та ще не дуже розумна людина хоч раз в житті забувала підписати зошит перед тим, як здати його на перевірку. І тоді розгнівана вчителька дуже ввічливо питала, з ким же стався такий прикрий конфуз. І ваші однокласниці з першої парти швидесенько впізнавали порушника за почерком. А ви своїм одним і тим самим почерком старанно писали і математичні задачі, і ессе з літератури. І у вас добре виходило і те, і інше. Зовсім різні тексти, але одним і тим самим впізнаваним, вашим власним, унікальним почерком.
Така ж історія і з митцем, в даному випадку - режисером. Конкретніше - Уривським. "Одруження" зовсім не подібне до "Турандот", "Останній день літа" не схожий на "Тіні забутих предків". А "Олеся. Містифікація" і зовсім відмінна від решти. Але переглядаючи всі ці вистави ми можемо легко вгадати, що за ними стоїть саме Іван Уривський. Це погано? Зовсім ні. Це авторський стиль, особливий почерк. Просто людина бачить текст не так, як решта. І ми дивимося на текст через призму світорозуміння іншої людини. Це круто.
І це можна сказати про кожну людину мистецтва. Ми ж всі зможемо відрізнити виставу Дмитра Богомазова від інших, правда? Але його "Гамлета" ніяк не назвеш схожим на "Що їм Гекуба?".
Російський режисер Тімофей Кулябін закохує у себе світ своїми чеховськими "Трьома сестрами", але вони зовсім не схожі на його "Процес", або на "Онєгіна". Проте кожен театрал Новосибірську впізнає саме його режисерський авторський почерк, особливе сприйняття класичних текстів.
А ще згадайте картини Далі, фільми Кубріка або музику Бітлс.
Любіть не себе в мистецтві, а мистецтво в собі і в інших людях
І як тепер позбутися бажання нарешті з'їздити в гості до Стаса Жиркова в "Золоті ворота", а ще терміново побувати в Івано-Франківську ("Модільяні", звичайно ж, перші у списку must see
😌), та й, врешті решт, увімкнути ретро-вініл Пугачової?
🤣
Дякую Вам, Олеже!
А книгу про театр, де розбиваються серця, обов'язково придбаю і всім раджу!
😌), та й, врешті решт, увімкнути ретро-вініл Пугачової?🤣Дякую Вам, Олеже!
А книгу про театр, де розбиваються серця, обов'язково придбаю і всім раджу!
Комментариев нет:
Отправить комментарий